Російський удар дронами по рейсовому автобусу: постраждала мешканка Миропілля поділилася деталями

12 січня на Сумщині через атаку російських дронів на рейсовий автобус дві жінки зазнали поранень. Це сталося о 15:15 на території Миропільської громади. Про удар по автобусу Суспільному розповіла одна із поранених Світлана Березовська.

"Переломів в мене немає, тут уламок — будуть витягувати. У щоці чотири витягли, в ключиці глибоко, він так і сидітиме, тут один на виліт, один залишається, і тут десь у м’язах зостався один маленький, теж там буде", — розповідає про своє поранення Світлана Березовська.

Жінка розповідає, що до повномасштабного вторгнення працювала в Миропільській гімназії кухарем. Коли навчальний заклад вивезли до Сум, жінка звільнилася, переїхала до обласного центру, знайшла тут роботу, а кожні два тижні їздить в Миропілля, аби навідати своє господарство: "Ніхто за ним не дивиться, воно теж побите стоїть, без вікон вже два роки. І паркан там побитий, і шифер побитий. Собака й досі бігає, я її випустила та і все. Качок я повирубувала, скільки залишалось".

В той день, каже Світлана, близько 15:00 чекала автобус на місцевій зупинці, щоб повернутись до Сум: "Автобус під’їхав, я сідала, дівчина одразу впала, а я нічого не зрозуміла. Я потім побачила, що у мене з руки тече кров, а далі почали ще дрони летіти, ми побігли під ялинки, тоді я відчуваю, що я на ногу не стану, я там і сіла, там був наш колишній лікар, він гінеколог, то він мене звідти витягнув і почав викликати швидку".

Світлана каже, за майже три роки життя під російськими обстрілами навчились прислухатись до звуків російських обстрілів та розрізняти їх: "Цей звідкіля взявся, це просто “непонятка” для мене. Чи в мене шок був, ну от не знаю звідкіля він взявся. Нічого я не чула, або я не пам’ятаю. Я пам’ятаю, що впала Олена, я кричу — впала Олена. Я навіть не відчувала біль, це вже потім, вже сорок хвилин пройшло, як я відчула, що в мене болить нога. Кров то я бачила, що у мене на руці. З магазину прибіг Андрій, він говорить, хто тут ще поранений, він знайшов машину, щоб довезли мене до Барилівки".

"Я чую, що вона мені передзвонює, я беру слухавку, вона говорить з кимось: “Тікайте, тікайте, він ще летить”. Вона сказала, що вона тяжка трьохсота і в неї дуже багато крові, ми злякалися і вона сказала, що не факт, що мене довезуть до Сум, це шоковий стан. Ми шукали машину, шукали я, сестра, бабуся, всі родичі, які були. Поки ми знайшли чоловіка, який її забере, її вже забрали на Барилівку", — згадує донька пораненої Ангеліна.

Дев’ятнадцятирічна Ангеліна каже, дуже перелякалися за маму. Цього разу навіть більше, ніж коли два роки тому сама потрапила під обстріл, бувши на восьмому місяці вагітності: "Я мила посуд і 120-й мінометний снаряд прямо навпроти двору впав. І вікна, і все на мене посипалось, і уламки. Мені пощастило тим, що у нас льох, виходиш з дверей і він прямо в хаті, я туди залетіла і другий “приход” був на город, він одразу біля хати".

Завідувач торакального відділення обласної лікарні Станіслав Голубничий говорить, що нині здоров’ю жінки нічого не загрожує: "По важкості стану вона госпіталізована саме до нас, зараз її стан стабільний, хвора вже активна, тримає тиск, рани загоюються. При виконанні хірургічних обробок ран частково були видалені металеві уламки, ті, що можна було дістати без важкої шкоди, враховуючи важкість стану під час госпіталізації".

Друга поранена під час обстрілу, повідомив заступник головного лікаря Микола Савченко, в реанімації. Її стан покращився.

Світлана ж говорить, не дивлячись на поранення та на постійні обстріли рідного села, хоче туди повернутися, а тому чекає на перемогу України: "Я і раніше поїду, дайте “оклигаю”, поїду раніше, як тільки автобус буде курсувати. Адже автобус тепер теж до 16-го не поїде, тому, що другий раз вже водію попало, тому самому. У мене ж ще там мої подруги, які нікуди не виїжджають, там сидять".