"Стріляли просто по людях". У Сумах бойовий медик з Маріуполя розповів, як допомагав пораненим

Олександр Лопанов – бойовий медик з Маріуполя. Початок та перші тижні повномасштабного вторгнення допомагав пораненим в місті, потім – евакуювався. Чоловіку довелось залишити там свою родину. Чому так сталося, як допомагав людям і що було найстрашнішим за цей час, чоловік розповів кореспондентам Суспільного.

Олександру Лопанову – 26 років. Він — тренер, спортсмен, а також – бойовий медик. Чоловік родом з Маріуполя, до Сум приїздить на легкоатлетичні змагання. Згадує перші тижні війни в його рідному місті.

"Війна змусила мене виїхати з мого рідного міста Маріуполь. Коли я був в Маріуполі, з перших днів допомагав як медик, мене питали, чи я знаю, скільки ми врятували життів – не знаю! Не було часу навіть рахувати. Це було настільки неважливо в той час. Ми не знали, чи самі живі залишимось. Для нас пріоритет був не в тому, скільки ми допомагаємо, а скільки зможемо допомогти. Ми ходили по будинках, нам казали – отам жінка, вже чотири дні поранена, в неї сепсис починається, сама собі допомогу надати не може, бо в неї уламок у руці", — згадує він.

Маріуполь, Донецька область. 2022 рік. Фото: Олександр Лопанов

Обстріли житлових кварталів міста почалися з перших днів, каже медик. Задує: разом із військовими ходили по вулицях допомагати пораненим.

"Найстрашніше, що мені запам’яталося, це коли вони заходили, вони стріляли просто по людях. Бачив людину, яка йшла з баклажкою води, це навіть десь я таке відео потім бачив, ще потім сказав: це бачив на власні очі, а це військові зняли з квадрокоптера. Я бачив чоловіка, років 50, з баклажкою— з водою, дуло танку Z-шного повертається на цю людину і стріляє. А людина — за 20-30 метрів. Я дивлюся: а людини немає. Потім, коли танк від’їхав на свою позицію, я пробіг туди з військовими, а людини навіть немає!", — розповідає Олександр.

Олександр відзнімав фото після чергових бомбардувань, тоді снарядом зруйнувало його дім. Нині чоловік мешкає у Львові. У перспективі, каже, планує повернутися до Маріуполя, бо там на нього чекають мати та брат.

Маріуполь, Донецька область. 2022 рік. Фото: Олександр Лопанов

"Одним з найскладніших рішень у житті було обрати між тим, що я покину своїх рідних, але зможу виїхати, щоб потім звідти їх забрати, тому що я знав, що без мене їм безпечніше, ніж зі мною. Або залишитись з ними і знати, що відсотків 50-60 ти будеш приречений. У людей забрали душу. І ця душа болітиме ще довго", — сказав він.