Шановний пане Президент!
Просимо Вас, від імені матері, дружини та близьких друзів, розглянути петицію «Про присвоєння почесного звання ГЕРОЯ УКРАЇНИ» (посмертно) Ковалю Сергію Володимировичу. Безумовно, всі хто боронить нашу державу достойні цього статусу і простий хлопець з Сумщини, у цивільному житті – інженер, маючи звання солдата на посаді гранатометника у 80-ї десантно- штурмової бригади, не вагаючись став на захист суверенітету рідної країни. «Герої не вмирають, а вмирають вороги» часто чуємо ми, але це гірка брехня. Вмирають, і на превеликий жаль, дуже часто.
В довідці Міноборони сказано, що Сергій Володимирович, мужньо виконав свій обов’язок в бою за Україну. Але там не сказано про те, як буквально в першому ж бою Сергій проявив неабияку силу волі та міцний характер коли, при переважаючій силі противника, він побачивши пораненого товариша, відклав зброю вбік і під шквальним вогнем поповз надавати медичну допомогу пораненому побратиму. Наскрізне поранення грудної клітки кулею не злякало Сергія, навіть за відсутності медичної освіти. Зі слів товариша, що його прикривав, солдат Коваль надав дуже висококваліфіковану допомогу побратиму, чим його врятував. Потім пораненого успішно евакуювали (зустрічали потім його в госпіталі, він йшов на поправку).
Після низки успішно виконаних бойових завдань, Сергій був на призначений командиром екіпажу бронетранспортера що покладало на нього додаткову відповідальність за збереження всіх підлеглих. Зі слів побратимів: іноді після відбою, Сергій замість того щоб лягти спати і відпочивати сидів над картами, потім збирав екіпаж і показував точки збору, пункти евакуації та резервні шляхи відходу, якщо такі знадобляться (подальшому виявиться, що такі заходи врятують не одне життя).
Товариші відмічали, що у ввіреному Сергію підрозділі була чітка дисципліна, це стосувалось і організації бойових чергувань на спостережних пунктах, неодноразово він допомагав чергувати підлеглим, взимку, при страшному холоді, коли слід було би піти відігрітися, після того як час його зміни вичерпався. Це унеможливило проникнення ворожих дрг на територію базування екіпажу. А це дуже важливо, коли перед вами знаходяться вагнерівці.
Були дні, коли він все ж міг поїхати хоч на короткий час додому, до рідних, але дуже часто Сергій розпоряджався цим часом інакше. Він не цурався та не уникав важкої праці, так в одному з сіл Харківській області допомагав місцевим жителям, подвір'я яких були зруйновані або частково пошкоджені від вибухів снарядів. Дуже часто ділився своєю їжею з людьми які втратили все.
В кінці квітня 2023 приймаючи участь в евакуаційній групі на Донеччині отримав легкі осколкові поранення. Після 10 днів лікування повернувся в стрій.
11 травня 2023 року брав активну участь в штурмі позицій поблизу н.п. Іванівське, Бахмутського району, Донецької області. В цілому штурм був успішним, але ціна його виявилася страшна. Сергій загинув, до останнього подиху захищаючи своїх рідних та свій рідний край. Тепер молодому воїну навіки 30 років.
За свій вклад в оборону країни, за проявлений героїзм та самопожертву, солдат Коваль Сергій був нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Вічна шана захиснику, світла пам’ять та низький уклін.
Підтримати петицію можна за посиланням.